В історико-етнографичному виділі Полтавського Музею зберігаються рукописні матеріяли, що стосуються до життя та діяльности П. Мирного. Між ними є ціла низка листів до письменника від сучасних йому письменників: Старицького, Білиловського, Грінченка, Горленка, Коцюбинського та инших.
Листи Коцюбинського мають інтерес не лише для характеристики П. Мирного, але також дають цікавий матеріял для характеристики, самого ж Коцюбинського, доповнюють те, що ми маємо досі друкованого в критичній літературі про нього.
Крім того, ці матеріяли дають де-що до характеристики поглядів письменників нового покоління на завдання літератури вкраїнської на початку XX століття,— з цього боку особливо цікавим е лист останній, що писаний рукою Коцюбинського й підписаний ним та М. Чернявським.
Отже гадаю, що не буде зайвим подати ці листи цілком, дотримуючи хронологичного порядку та правопису оригіналів.
Вельмишановний Добродію Панасе Яковичу!
Пишучи до мене листа, Ви, певно, й не гадали, яку велику радість, яку втіху зробите міні тим листом! Ви, найбільш шанований мною письменник український, сила й краса літератури нашої, Ви обізвалися до мене таким теплим, таким прихильним словом, зогріли, заохотили й зворушили до сліз. Щоб з’ясувати Вам, які щасливі хвилини приніс міні Ваш лист, мушу признатися, що я збірався торік у Полтаву спеціально до Вас — благати, аби Ви не покидали вкраїнського пера і на своїх дужих плечах винесли із злигоднів славу літератури вкраїнської.
Мій пієтизм до Вас розділяють й земляки, отож не диво, що ми так зраділи, прочитавши Вашу нову працю “Морозенко”.
Ви так ласкаве віднеслися, Шановний Добродію, до моїх дрібничок, що міні аж соромно. Я так недавно почав писати (хоч маю 33 роки) і так небагато написав (бо займаюся літературою, як ділєтант), що міні не трудно буде перелічити всі мої праці. У Ваші руки попалися перші мої роботи, спроба пера. Опріч відомих Вам оповідань я надрукував: “На віру”, повість, у “Правді”, 92 року; далі у “Зорі” і окремими відбитками: “Ціпов’яз”, оповід., “Помстився”. “Хо”, казка; “Пісьня”, картка зі щоденника; “Для загального добра”, оповід, “Пекоптьор”, образок з молдуванського життя; “Посол від чорного царя”, оповід. в “Житті і слові” — ото, здається і все, коли не лічити дрібничок, роскиданих по всяких часописах закордонних. Всі згадані праці друкувалися межи 1893-1897 роками. Де-які — от як “Харитя”, “Ялинка”, “П’ятизлотник”. “Помстився”, і “Посол від чорного царя” — перекладено на російську мову, та переклад скрізь неможливо поганий. Тепер гадаю видати в Росії томик — сторін. 300—350 — моїх оповідань з молдуванського життя бо, пробувши кілька літ на Басарабії, придивився трохи до місцевого життя. Признаюся по щирости — літературний хробак хоч точить мене, а часто густо насувається питання: на віщо? Чи буде що з моєї праці? Важко працювати без критики, не бадьорить, не підтримує та тиша, що навкруги; трудно йти у темряві, напомацки, не відаючи що даєш: зерно чи полову? Отож таке прихильне слово, як Ваше, має ще й ту вагу, що надає сили й зваги, будить надію й енергію. На превеликий жаль не маю зараз ані одного примірника оповідань, щоб послати Вам. Незабаром дістану й пришлю. Хочеться міні, навіть дуже кортить спробувати свої сили на великій річі, на романі — та лячно. Ну, та про це другим разом, коли дозволите ще написати до Вас. Посилаю Вам своє поличчя на знак мого глибокого пошановання. Прошу Вас—і то дуже прошу—прислати міні своє. Щасливий буду, коли напишете міні про свої роботи, які мене без порівняння більш цікавлять, ніж власні. А поки що вітаю Вас щирим серцем.
Глибоко шануючий Вас Михайло Коцюбинський.
9 травня, 1898. Чернигів.
(Губернская Земская Управа).
Вельмишановний Добродію!
Велику приємність зробили ви міні, приславши свою фотографію та оповідання; од щирого серця складаю Вам за те подяку.
Досадно, що так довго не мав спромоги вволити волю Вашу, себ-то прислати де-які з оповіданнячок моїх, які вийшли окремими книжечками. Оце нині прислано міні їх, то ж хапаюся долучити їх до цього листа та разом вислати.
Коли буде Ваша ласка, прочитайте їх та хоч коротенько скажіть міні свою думку про них: Ваша думка, Ваше слово, чи прихільне, чи гірке — має для мене велику вагу.
Ваші твори мали великий вплив на мене: опріч величезного літературного хисту, який зразу зачарував мене, я бачив в них широкий та вільний розмах думки — власне те, чого не стає мало не всім нашим белетристам.
Я читав і перечитував Ваші романи, упивався їми і живий жаль обгортає мене, коли подумаю, що “Повія” не має кінця. Який би я був щасливий, коли б почув од Вас, що третя частина “Повії” таки побачить світ, а за нею появиться ще хоч два, хоч один роман, підписаний Панасом Мирним!
Ви, певно, читали вже в газетах звістку про те, що Міністерство внутрішніх справ затвердило статут нового добродійного товариства імени Шевченка, яке має на меті допомагати убогим учням українцям. Може маєте які широкі відомости про це, поділіться, з ласки своєї, зі мною, бо я не маю зносин з Петербургом і не можу дізнатися гаразд, що воно таке.
Я тепер лагоджу до цензури томик (сторін. в 300—350) моїх оповідань з молдуванського побуту. Хочу, щоб виданнє було європейське, з гаарними ілюстраціями, та на лихо не можу знайти путящого ілюстратора, який би знав Бесарабію.
Може у Вас у Полтаві знайдеться такий?
Простіть, що пишу цим разох небагато: міні хотілось би швидче здати посилку на почту, то ж за нікольством пишу хоч цих кілька слів.
Вітаю Вас найсердечніше та сподіваюся, що наша, така мила для мене, знайомість, не скінчиться на цьому листі.
З високим поважаннєм по вік прихильний М. Коцюбинський.
10 липня, 98 р.
Чернигів.
Високоповажний Добродію!
Пишу до Вас кілька слів в справі: ми, себ-то Самійленко, Грінченко, Коваленко та я, лагодимося видати альманах, який складався б з творів почасти друкованих за-кордоном, почасти з нових, ще не друкованих праць кращих наших письменників. Звісно, матеріал для альманаху теж мусить бути цензурний.
Усі ми певні, що Ваше ймення закрасило б наш альманах та забезпечило б йому розповсюдженнє, тому то я, від імени нашого “літературного комітету”, звертаюся до Вас з великим проханням прислати до того альманаху яке небудь оповіданнє своє, хоч би на 1 друк, аркуш. Дуже бажано, щоб оповіданнє те ми мали не пізніш 25—30 серпня с. року. Гонорару за працю Вашу дати не можемо, бо самі починаємо справу на позичені гроші, можемо лиш дати кілька примірників альманаху (1 примірник за кожних 2 картки друков. оповідання). Правда, це дуже мало, та що ж діяти, коли ми самі не багаті. Сподіваюся, що Ви відгукнитесь на наше велике прохання та пришлете щось, хоч дрібничку, до альманаху.
Чи ви дістали посилку, яку я вислав Вам недавно?
Прийміть найщиріші й найсердечніші привітання від повік.
Вашого М. Коцюбинський.
22 липня, р. 98.
Чернигів.
Вельмишановний Добродію!
Оце зараз, повернувши до Чернигова, прочитав я Вашого листа і одповідаю Вам.
Ваші ласкаві уваги мають для мене велику вагу, і хоч не зо всіма тими увагами можу згодитися, проте сердечно дякую Вам за ради й критику.
Пишу прихапцем, в Чернигові, закиданий всякими справами, тому не маю змоги зупинитись на тих пунктах, на яких не можу згодитися з Вами: инчим разом поділюся з Вами своїми думками, а тепер кілька слів про альманашні справи.
Казка Ваша нам всім відома, у мене навіть є окрема відбитка, горе тільки, що таку гарну річ не зважуються наші альманашники помістити через те, що вона написана для дітей, а ми наважались друковати лиш матеріал для дорослих, для інтелігенції.
Від себе й від усіх причасних до альманаху прошу Вас, вельмишановний Панасе Яковичу, пришліть нам що небудь з своєї теки; не турбуйтесь переписуванням я все це беру на себе, присилайте чорняк помазаний, однаково, аби прислали, аби закрасили наш альманах. Дозвольте сподіватися, що наше проханнє не пропаде марне і що незабаром матимемо од Вас хоч невеличкого гостинчика для нашої збірки.
Щиро вітаю Вас!
З високим поважанням tout à vous М. Коцюбинський.
18 серпня, 98 р.
Високоповажний Добродію, Опанасе Яковичу!
Минуло вже чотире роки, як умер П. Куліш — і де далі все видніще стає яку велику вагу в нашому письменстві має се славне ім’я, а яку матиме своїми роботами, що тільки тепер виявляються на світ—про це можна догадуватися. Могучий майстер української мови, творець українського правопису, благородний поет “Досвіток”, перекладач Шекспірових і Байронових творів, а також Біблії, автор “Записокъ о Южной Руси”, “Чорної Ради” і сили инших коштовних праць має право на нашу велику повагу і вдячність. Перед цими його заслугами забуваються тепер ті помилки, які йому траплялося робити, як і кожному, а виступає потреба пошанувати його працю. Чернигівці хочуть виявити сю пошану, видавши на спомин про Куліша альманах.
Із імени редакційного Комітету, що складається з Миколи Чернявського, Бориса Грінченка і нищепідписаного, звертаюся до Вас, Високоповажний Опанасе Яковичу, з проханням — дозволити нам помістити в тому альманахові Ваше “Серед степів”, яке було призначене до другоі, черговоі книжки “Хвилі за хвилею”.
Сподіваюся дістати прихильну одповідь на наше прохання.
Од щирого серця бажаю Вам усього найкращого.
З високим поважанням М. Коцюбинський.
5. III. 1901. Чернігів.
Сѣверянская ул., З, собств. дожъ
Високоповажний Добродію, Опанасе Яковичу!
Спішу поділитися з Вами звісткою: цензура випустила врешті альманах, присвячений пам’яти Куліша, і його почали друковати в Київі.
Правда не обійшлось без шкоди—цензура викинула листи Кулішеві, обтяла його житепис (вкраїнською мовою) і покалічила потроху “Серед Степів”, вірші Кримського, а особливо моє оповідання “Лялечка”. У всіх згаданих річах викинуто мало, а от моє скривдили так, що не відаю, чи можна буде друковати.
Ви, певно, гніваєтесь на мене, що так давно вже писали. Гніваєтесь, що я нічого не дав до альманаху в честь Гоголя. Вірьте, що останніми часами я нічого не міг робити, весь час нездужав тай тепер дуже погано міні.
Тож прошу вибачити міні мою вину, коли це виною її можна назвати.
Сими днями писав до мене з Львова Д. В. Гнатюк, редактор Вістника. Він доручив міні прохати Вас дати на 1903 рік до Вістника Вашу “Повію”. Коли б Ви згодились, Вістник передруковав би те, що вийшло вже в “Раді”, і додав нові частини (кінець), які Ви прислали б до редакції. Д. Гнатюк благає Вас не одмовити його проханню, бо те, що повість видрукують закордоном ані трішки не пошкодить виданню в росії; і закордонні видання не доходять до нас, а наші до них.
Я прохав би Вас написати міні, що Ви про се думаєте.
Якось Ви писали, Шановний Опанасе Яковичу, що полтавці думають набути у мене моє оповід. “Дорогою ціною”. Я вже знижив ціну книжки з 40 коп. на 25, і коли б у мене взяли на готові гроші примірників 100, я зробив би % 40 уступки, себ-то оддав 100 пр. за 15 карбованців. Роблю таку велику уступку через те, що я лидина не комерційна, займатися продажжю книжок не вмію і хочу збути виданнє, аби вернути свої гроші. Я дуже і дуже буз вдячний Вам за поміч у сій справі і наперед прохаю вибачити, що турбую Вас своїми проханнями.
Сподіваюсь дістати од Вас незабаром одповідь і запевнитися, що Ви на мене не гніваєтесь вже.
Сердечно бажаю Вам здоровья.
З високим поважаннєм Ваш М. Коцюбинський.
2. XI. 902. Чернигів.
Високоповажний Добродію!
Останніми часами літературний рух на Вкраїні стає помітно жвавіщим.
Про се свідчить і зріст літературної продукції, і збільшення видавничої діяльности, і розповсюдженнє української книжки не тільки серед народніх мас, але і в інтелігентних сферах.
Як російська, так і європейська критика усе частіше звертає своє око на наше письменство, ставить йому свої вимоги.
За сто літ істнування новіша література наша (з причин, виясненнє яких належить до історії) живилась переважно селом, сільським побутом, етнографією. Селянин, обставини його життя, його нескладна здебільшого псіхольоґія—ото майже і все, над чим працювала фантазія, з чим оперував досі талант українського письменника. Винятки очевидячки минаємо.
Таке обмеженнє сфери творчости нераз підкреслювалось не тільки критикою, але й інтелігентним читачем, який, до слова кажучи, в останні часи значно виріс. Вихований на кращих зразках сучасної європейської літератури, такої багатої не лиш на теми, але й на способи оброблювання сюжетів, наш інтелігентний читач має право сподіватися й од рідної літератури ширшого поля обсервациї, вірного малюнку сторін життя усіх, а не одної якої верстви суспільности, бажав би зустрітись в творах красного письменства нашого з обробкою тем філософичних, соціальних, псіхольогічних, історичних і инш.
Відносячись з повного повагою до студій життя простонародного і навіть думаючи, що література наша далеко не вичерпала для своїх цілий того житя, нищепідписані, однак, беруть на себе сміливість скромним почином задовольнити з одного боку потреби сучасного інтелігентного читача,— а з другого викликати серед українських письменників більший інтерес до намічених вище тем.
Власне — ми маємо на меті видати літературний збірник (поезії, новелі повісти, драматичні твори), в якому хотілось би помістити нові, ніде ще не друковані твори переважно з життя сучасної інтелігенції, а також на теми соціальні. псіхольогічні, історичні і инш.
Чистий дохід з видання визначаємо на премії за видатніщі твори укр. красного письменства по конкурсу, який буде в свій час об’явлено.
Коли Ви, Високоповажний Добродію, спочуваєте нашій меті, то будьте ласкові надсилайте матеріал не пізніше 1-го мая 1903 р на адресу: г. Черинговъ Сѣверянская, 3, соб. д. Михаилу Михайловичу Коцюбинскому.
Сподіваємося, що справи літератури української не менче дорогі Вам, як і нам—і через те наш заклик не лишиться без одповіді.
З правдивою повагою М. Коцюбинський.
М. Чернявський.
28. І. 903.
Чернигів.
Подав Ю. Циганенно.