(Огляд літератури останніх років)
На американську філософію останніми часами у нас звертається надто мало уваги, порівнюючи з психологією і психотехникою,— і не безпідставно: це пояснюється, поперше, наслідницьким характером американської філософії супроти західньо-європейської (зокрема англійської) і, подруге тим, що в Америці зовсім немає самостійної марксистської філософії. Навіть матеріялізм, як такий (не діалектичний), не мав ніколи широкого впливу, і гегемонія в царині ідеологичній завжди належала більш або менш ідеалістичним філософським системам; трансценденталізм Емерсона, запозичений із Англії агностицизм Г. Спенсера, спіритуалістичний (кінець-кінцем) монізм Каруса, нарешті прагматизм Джемса, що панував останніми роками перед війною, і суто-ідеалістичний “Нео-реалізм” Голта (E. B. Holt) та Пері (R. B. Perry), що виріс із опозиції прагматизмові Джемса. Надто цікаво спостерігати тепер, як в Америці послідовно розвивається новий філософський напрямок — “реалізм”, теж геть не матеріалістичний, але що має в собі, на протилежність “нео-реалізмові” та іншим своїм попередникам, деякі справжні матеріялістичні елементи, взяті безпосередньо з природознавства (зокрема з біології).
Для характеристики ідеологичних настроїв і тенденцій, що панують в післявійськовій американській філософії, надзвичайно показові праці і наслідки VI міжнароднього філософського конгресу, що одбувся у вересні 1926 р. в Америці в Гарвардзькому Університеті (Кембрідж, Штат Масачузетс). Хоч на ньому були делегати майже всіх чужоземних держав, але загальний тон і домінантний настрій утворювали представники американської філософії, які шукали контакту тільки з тими європейськими філософськими течіями, що їх можна погодити із сучасним американським реалізмом. Визначити останній у цілому нелегка справа, бо це внутрішньо-суперечна теорія, що безумовно визнає об’єктивну реальність зовнішнього світу, але відбиває (принаймні у принципі) його матеріальність, природнім побитом поділяється на силу-силенну дрібних і найдрібніших (аж до індивідуальних) відтінків і угруповань; не бувши в силі подолати свої внутрішні діалектичні суперечності, він бо категорично відкидає будь-яку діалектику, не тільки матеріалістичну, марксистську, але навіть ідеалістичну (гегеліянську),— сучасний американський реалізм “виживає” їх, само-дроблячись на окремі фракції, що змагаються одна з одною. Проте, існують деякі тенденції, спільні в цілому для всього даного напрямку. За вихідний пункт для характеристики їх може бути схема класифікації філософських проблем, ухвалена і вжита на наукових засіданнях VI міжнароднього філософського конгресу:
А. Метафізика (філософія природи, філософія духу і філософія релігії).
В. Теорія пізнання, логпка і наукова методологія.
С. Теорія цінностей (етпка, соціяльна філософія, філософія права, філософська педагогика, естетика).
Д. Історія філософії.
Що така класифікація філософських наук і проблем не підходяща для матеріяліста — доводити зайве. Але у чому ж її своєрідність?
Насамперед, об’єднання філософії природи, філософії “духу” і філософії релігії під загальною назвою “метафізики” як-найбільше характеристичне для спіритуалістичних тенденцій сучасного американського реалізму, оскільки навіть “найлівіші” його напрямки переважно і здебільша безпосередньо або бічно звязані з філософією релігії. Ясна річ, що в цьому “метафізичному” розділі філософських наук “філософія духу”, спіритуалістична своєю суттю, відограє переважну ролю що до “філософії природи”—, відірваної від теорії пізнання і наукової методології (розділ В) — отже — “очищеної” від усякого матеріялізму.
В царині самої “філософії духу”, цеб-то, спіритуалістичної психології, зазначмо що-йно висунуту, що одразу значно поширилася, теорію П. Е. Уільрайта (P. E. Wheltwright) про “безпосереднє духовне єднання” між індивідами, яка багато де в чому повторює відповідні ультра-ідеалістичні теорії основоположників західньо - європейського і руського інтуїтивізму (Шуппе, Бергсон, Лоський)/ Характеристичний приклад історичного “спізнювання” американського “ідеал-реалізму”.
Значно поширена також (особливо серед реалістів “філософія особи” (персоналізм), що веде свій початок од суб’єктивного ідеалізму Лотце — в Америці її репрезентує школа Боуна (B. P. Bowne), 1847-1910), Е. Ш. Брайтман, Дж. Уатсон та ін. Персоналізм визнає особу, індивідуальність за вищу (духовну) реальність і цінність, але саме через це підозріло ставиться до ідеалістичних абстракцій, наполягає на конкретному емпіричному вивченні психології і в теоретико-пізнавчому відношенні наближається до реалізму, розглядаючи людський досвід як досвід окремих індивідуальностей (пор. німецьк. персоналізм Вільяма Штерна, що хоч виник незалежно, але багато де в чому схожий до персоналізму).
З другого боку центральне становище, що його має “філософія духа” в метафізиці, дозволяє американським реалістам зводити питання натур-філософського характеру до проблем спіритуалізму, звідки вже не важко перейти до “філософії релігії”, цеб-то до більш менш одвертої містики. Апологія містицизму займає в сучасній філософській американській літературі далеко не останнє місце. Характеристична вже та обставина, що містична “філософія релігії”, як виявляється при цьому, цілком самостійна, супроти теорії про релігійно-етичні цінності” і супроти етики взагалі: це значить, що раціоналістичне обґрунтовання релігійних істин” за допомогою їхньої моральної сторони, таке характеристичне для відносно-прогресивного буржуазного світогляду 18 і 19 віку (Русо і Кант!) і що збереглося, приміром, у французькому позитивізмі (Огюст Конт), аж ніяк не задовольняє реакційних тенденцій сучасної американської філософії: нема для чого грунтувати релігію на моралі, коли навіть найантинауковіший прояв релігії — містицизм вважають за “вищу форму концентрації мислення”.
Тепер, навпаки, заводять моду грунтувати саму мораль на містичних потусторонніх переживаннях, на містичному досвіді.
В царині теоретико-пізнавчих проблем вельми сильно почувається, що логіку й загальну методологію наук одірвано від філософії природи; одірваність ця виявилась, між іншим, і в наведеній вище схемі класифікації філософських проблем. Цілковите усунення діялектичного підходу (з переляку перед послідовним Гегелевским ідеалізмом!) і цілковите усунення будь-якого зв’язку з філософією природи (з переляку перед матеріялізмом!) засуджують американську реалістичну гносеологію і логіку на доволі марне оперування абстрактними величинами, що трохи нагадує середньовічні дискусії між реалістами і номіналістами. До речи, і проблеми, приблизно, ті ж самі: реальність чи нереальність загальних понять. Зводимість чи незводимість кожного окремого поняття до понять простіших то-що.
Навіть у царині логістики (математичної логіки) численні, і часами надзвичайно інтересні досвіди Ланца, Бенджеміна, Кунінгама та інших, приводять лише до критики формальної логіки, а не до утворення чого-будь посутньонового, через принципове ігнорування діалектики. Загалом, теоретики-пізнавчі і логичні роботи сучасних американських реалістів красномовно свідчать про ті труднощі, що їх не можна розв’язати, і що до них приходить реалістична теорія пізнання, яка не приймає матеріалістичної постановки питання.
Ще одвертішою антиматеріалістичною тенденцією характеризується об’єднання етики, естетики і соціяльної філософії під загальним терміном “теорії цінностей”. Німецька філософія цінности, що дісталась, яко спадщина американським реалістам од прагматизму, яку цей запозичив у свою чергу (посутньо не змінивши) у неофіхтеянця Г. Мюнстерберга (H. Munsterberg£), що відоміший як один із основоположників амеріканської психотехники,— доволі відома нашему читачеві хоч би зРікертіян-ства, який мав у дореволюційній росії чимало послідовників (О. Гесен, М. Рубінштейн, Андрей Бєлий), щоб її спеціально розглядати. Нагадаймо лише, що остаточна мета її є цілком одірвати всі “гуманітарні” (соціяльні та історичні) науки від природничо-історичного і математичного знання, протиставити природньо-математичному принципові причиновости — телеологичний принцип оцінки й утворити крайню, консервативну духом, теорію про “культурні цінності” (що до них залічено, звичайно, і релігійні цінності). Всю цю програму здійснюється і в американському реалізмі, при чому вся соціяльна філософія, філософія держави і філософія права, іншими словами, вся філософська наука про суспільство, принципово одрубується так од філософії природи, як і від теоретико-пізнавчих дисциплін (оскільки мається на увазі, що “оціночні” міркування своєю природою відрізняються від пізнавчих); в наслідок виходить, що соціяльну філософію засновано на етиці, яку розуміють як теорію про понадчасові і абсолютні моральні цінності. Цей напрямок доходить свого апогею в телеологичному фетишизмі В. М. Урбена (W. Urban), який запевняє, що всяка оцінка має пізнавчий характер, і що всяке пізнання має на увазі оцінку. Не можна вважати цінність як доповнення до об’єктивної реальности, бо вона є невіддільна посутня частина природи об’єкту. Констатувати цю невіґіддільність цінности від об’єкту — остання межа, доступна для розуму. Сполучення цінности і реального існування—містичний акт, а через те, що це сполучення завжди здійснюється у звичайному житті, то певний елемент містицизму є характеристична риса всякого сучасного, дійсно піднесеного розуму (!). Одкрита апологія містицизму, що до неї доходить Урбен, рельєфно підкреслює реакційно-ідеалістичне значіння теорії цінностей взагалі, що в інших її прихильників (зокрема у прагматистів) виявлено не яскраво.
Відповіднішу позицію що до питання про “цінність”, займає “меліоризм” А. П. Брогана (A. P. Brogan), який в основу всіх оціночних міркувань кладе взаємини між гіршим і кращим. Цінність — лише відношення, як час і прпчиновість; її не приєднується до існування і не протиставиться йому; цінність є взаємини реально-наявних речей.
За такого стану речей природньо постає питання: чи ж є в сучасному американському реалізмі (як і в кожному справжньому реалізмі), хоч яке-будь здорове матеріалістичне ядро, чи реалізм вданому разі — лише вивіска, щоб вдаліше “примирити” дані і методи точних наук із спіритуалістичною метафізикою? На ділі, проте, цей напрямок, що скептично ставиться до класичного ідеалізму, приховує в собі безперечну матеріальну сторону, хоч остання, поки-що, виявляється доволі несміливо (цікаво, що в американських реалістів все ж дужче, ніж у англійських: див. повчальну дискусію між Ллойдом Морганом і англійським реалістом А. Hoernie з приводу питання про еволюцію природи на сторінках “Моніста”, т. 36, 1926 р.) Основна причина подвоєности всього сучасного англо-американського реалізму — суперечність між матеріалістичною тенденцією, що виявляється у визнанні об’єктивно-наявного об’єкту пізнання, і тенденцією ідеалістичною, обумовленою принциповим одмовленням визнати остаточну зводимість усіх психичних явищ до матерії. Отже, вважати американський реалізм за суто-ідеалістичний філософський напрямок (як і його попередника—прагматизм), було б помилково. Навіть на Гарвардзькому філософському конгресі, що його, взагалі кажучи, доводиться оцінювати як остаточну перемогу “правого” крила реалістів над “лівим”, — навіть там успішно було висунуто такі, кінець-кінцем, матеріялістичні (хоч, на нашу думку, мало в чому нові) концепції, як теорія “еволюції, що виникає” Ллойда Моргана (Lloyd Morgan), яка вважає життя і свідомість за наслідки еволюційного розвитку матерії і яку скеровано проти віталізму і Бергсонової “творчої еволюції”. Хоч би які примітивні здавалися нам основні методологичні істини, що їх нам заново відкривають американські реалісти, приміром, що “телеологія” чи космичний “життьовий порив” не можуть бути корисні для пояснення еволюції, бо біологичні і психологичні “виникання” є наслідок інтеграції матерії й енергії” (Ловджой),— проте боротьба з віталізмом, відгетькування Аристотелевої ентелехії, Бергсонового “життьового пориву” та інших метафізичних постулатів у біології показують, що американський еволюційний реалізм, не зважаючи на свою безперечну залежність од Герберта Спенсера, має в собі деяку “стихійну” матеріялістичну тендейцію. Теорія “еволюції, що виникає”, знайшла чимало собі прихильників серед американських реалістів: В. М. Уілер (W. M. Vheeler), А. О. Ловджой (A. O. Lovejoy) та ин.
Матеріялістичні тенденції американського реалізму широко прикладаються в експериментальному дослідженні реалізму релігійного життя. В цій галузі, на нашу думку, заслуговує на велику увагу доповідь, зачитана на Гарвардзькому філософському конгресі — доповідач Е. Д. Старбек (E. D. Starbuek): “Емпіричне вивчання містицизму”. Анкета, переведена серед слухачів під керовництвом автора, дала йому підставу встановити, що особи, які мають нахил до містицизму, нижчі за решту слухачів що до кмітливости і загального розвитку, повільніше міркують в тому разі, коли мають на увазі витворення загальних міркувань то-що. Лишається пожалкувати, що таких обслідувань не переводилося на території за перших років радянської влади: тепер, після безперечних і швидких успіхів антирелігійної пропаганди час на такі обслідування вже, мабуть, пропущено, принаймні по міських центрах; а по “ведмежих кутках”, куди, порівнюючи, туго проходить антирелігійний рух, не знайдеться ні наукового апарата, ні доволі тренованих робітників, щоб перевірити й уточнити надзвичайно інтересні Старбекові досліди в даній галузі.
Нам можуть здатися за мізерні ці матеріялістичні компоненти, що є в американському реалізмі; проте, як порівняти цю нову філософську течію з її безпосередніми попередниками, зокрема з прагматизмом, що обертає відносність всякого знання на абсолютний принцип і фактично відкидає будь-яку фактичну реальність, то перемогу реалізму над прагматизмом треба вважати за великий крок у бік матеріялізму. В одному, проте, відношенні прагматизм так само впливає, це — в теорії про цінності; але тут, як ми вже бачили прагматизм принципово невідокремлений од решти антиматеріялістичних напрямків американської філософії, і не дивно: визначення цінностей, яко постулатів кожного пізнавчого процесу у Ф. К. С. Шилера “факти—приховані цінності, цінності — та реальність, яку ми припускаємо за фактами,” залічування філософії до “царства цінностей” (подібно до мистецтва і релігії і в протилежність об’єктивній науці) у Джона Дьюї (John Dewey), найвпливовішого американського прагматиста після покійного В. Джемса (William James, 1842-1910),— всі ці спроби дискредитувати об’єктивне значіння пізнання були надто з руки консерваторам усіх відтінків, щоб залишитися виключним скарбом прагматизму. Позбутися цієї прагматичної спадщини— для реалізму є справа найближчого майбутнього.
Врешті прагматизм являє собою філософську систему, що наочно пережила своє історичне значіння і неспроможна на дальший розвиток. Остання велика робота в цьому напрямку — Дьюї “Досвід і природа” (Experience and Nature”, Chicago, 1925) — розчаровує, бо нового не дає нічого.
Тих філософських угруповань, що продовжують собою в Америці різні західньо-європейські ідеалістичні концепції і системи (приміром гегеліянство, кантіянство, суб’єктивний ідеалізм Берклі, ми розглядати не будемо, бо не зважаючи на свою поширеність і відносний вплив, вони посуті нового нічого не дають, порівнюючи з класиками ідеалізму; запізненим епігонам, як юміст Гендель (C. W. Hendel) або гегеліянець Стес (W. T. Stase) доводиться, за браком нових думок, скупчувати свою увагу на термінологичних подробицях і формальних визначеннях. Почасти саме через це захоплення найабстрактнішими питаннями теорії пізнання становить характеристичну рису сучасної американської філософії, що часто-густо занедбує основні принципи, за-ради марної суперечки про слова. Цей “мікрологичний” напрямок роботи почувається, між іншим, і в історії філософії, що її останніми роками вельми ретельно розробляється в Америці, але, переважно, в дусі “іманентної” (цеб то не принципової) критики, поза зв’язком із теорією пізнання. Зайво додавати, що в центрі уваги історичного вивчення стоять такі течії, як платонізм і неоплатонізм, арістотелізм, середньовічна містика і схоластика. Останню навіть пробують відродити в “католицькій філософії Дж. Г. Гайана (James H. Ryan) з її, цілком середньовічним, дуалізмом душі і тіла і авторитарною “абсолютною” етикою. Зрозуміла річ, що теорія пізнання цього “дуалістичного реалізму” виходить із центральної ідеї божества” і збудовано її спеціально, щоб боротися з матеріалізмом і захистити релігію.
Вразливе місце американської філософії в цілому, незалежно від напрямків, так само, як і раніш, є філософія історії, в тому розумінні, що її майже цілком іще не існує. Американська філософія, що до цього, дуже відстала у свому розвитку не лише від німецької, де філософія історії має (так звана “Kulturphilosophie”) останніми роками ледве чи не переважне становище, але навіть од французької й англійської. Це тим чудніше, що конкретне вивчення історії (в першу чергу, звичайно, американської) останніми десятиріччями значно підвищилося в Америці. А поруч із цим і основну проблему сучасної філософії природознавства — подолання біологичного механізму на ґрунті діялектичного матеріялізму поки-що американська філософія цілком спускає з ока.