Панейренея

Колись рушниці калиновим соком
Наллєм і дітім гратись оддамо
І на гармату хлопці кароокі
Колись напнуть кленовеє ярмо.

Розплющать очі крейсери стоокі
І тихо спустяться на зеленаве дно
І у пісках сумирних і глибоких
Засне навіки золоте руно.

Та ще не час. Іще живуть гармати
Іще рушниця висить на стіні,
Ще у полях на провесні салдати
Ідуть в воді і падають у сніг.

Ще, браття бондарі, в березовім барилі
Довбати довго нам затужавіле дно
Доки не вибухне великим водопіллям
Повстань тисячолітнеє вино...

Тоді рушниці калиновим соком
Наллєм і дітім гратись оддамо
І на гармату хлопці кароокі
Напнуть жартуючи кленовеє ярмо.