Поезії. Фабрика

Фабрика поблизу міст—
вітри гуляють полями,
поля метуть, як поміст.
Вжерлась в лісі іржа в кожен лист.
Сповита в чорні канали—
сморід і бруд на воді—
висить, як чорна тінь,
поблизу селищ фабрика.
Поблизу селищ фабрика—
в залях юрби пливуть, минають,
похилі, чорні, крізь дим
люди, ’дин за ’дним,
ріжуть, б’ють, пиляють—
дужно сяйво над ними кипить,
коли-ж криця біжить гаряче—
люди: глухі й сліпі,
люди: кості та пил—
а по залях тече й тече...
Фабрика поблизу міст—
лиш стане вечір, ворота
розкриються з тріском і з їх
плазують юрби в поля,
лізуть в бляшані бараки.
Лягають, простягтись, там,
вкриття їм—холод і тьма.
Фабрико чорна, чи так
спиш ти усмак?
Фабрика поблизу міст—
крицево молоти дзвонять.
І руки стають все міцніш, все міцніш.
Десь молоти дзвонять крицево.
Лиш день прийшов, плюють
всі труби кривавим димом—
і всі вулиці дишуть димом
і всі вулиці, кличуть, зовуть:
— їжте всі!
— їжте всі!
— їжте всі!!!
Прийшов був минулий голод,
голод ішов на міста.
Хто був голодний літа
всі їдять,
всі їдять,
найголодніші—усі їдять.
І поблизу селищ фабрика,
в сяйві червоних огнів —
фабрика
червона од крови рабів...
Лунали постріли з міст.
Люди: скажені хвилі.
... Вітри гуляють полями,
поля метуть, як поміст...
Зростали барикади
вздовж і впоперек міст...
Стояли люди десь край стін, як кам'яні,
погляд застиг в долині:
— Фабрико! Фабрико!