Свято

Виглянуло сонце із-за міста.
Збрило з плавень вуси туманів.
І летів наш потяг
Зеленою, свистом
І сміявся весело весні.
Гей, здоров, здоров була, станице!
Од заводу ми тобі привіт!
І
З вагонів:
десять!
сотня!
тисяча!
Щей неслися оплески музик.
Нас вітали юні станичани
І “ура!” розносила луна:
Забивалось небо в сині чати
І здивовано дивилося на нас.

* * *

Розтягайсь ми в довгу-довгу лаву.
Прапорами з краю в край цвіли,
Музика повітря розривала...
В улицю станиці ми впились.
З-за парканів пінилися вишні,
Од очей паркани зацвіли.
Шамкала бабуся:
— “глянь! Дивися:
Без гвинтовок... та іще й жінки!”
Скавучав Бровко коло бабусі
Повз її котились хвилі лав:
Піджаки і кепки... сиві вуси...
Прорясніли хустки, ніби мак...
Піонери галстуками квітли...
— “О! А то? — дівчата у штанях!?” —
Шамкала бабуся, —
Їй онука сміхом:
— “То такі спортсменки!” —
—Й слідом подалась.

* * *

Не було такого тут ніколи:
Захлинався од натовпів майдан,
Реготався трактор із совхоза
В ялині, в портретах, в прапорах...
Ізнялась музика (вщухли пісні):
Площу вишивав дівочій спорт...
“ Гей, це ж ми, це-ж вільне робітництво!
Гей, це ж ми, задимлений завод!